Поради психолога

ЯК ЗАПОБІГТИ МАТЕРИНСЬКОМУ ВИГОРАННЮ ВДОМА

Притча
Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей мало. Бідна мати працювала на знос – готувала, прала і кричала, роздавала запотиличники і голосно нарікала на життя. Нарешті, вибившись з сил, відправилася за порадою до рабина: як стати хорошою матір’ю? Вийшла від нього задумлива. Відтоді її як підмінили. Ні, грошей в сім’ї не додалося. І діти слухняніші не стали. Але тепер мама не лаяла їх, а з обличчя її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на увесь вечір, закривалася в кімнаті. Дітей охоплювала цікавість. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і пила чай з солодким цимесом! «Мама, що ти робиш? А як же ми»?- обурено закричали діти. «Ша, діти! – поважно відповіла вона. – Я роблю вам щасливу маму»! Сьогодні батьки, а особливо матусі, вимушені проводити багато часу разом зі своїми дітьми. Це не може не впливати на емоційний стан, на самопочуття. І як наслідок – закінчується все емоційними зривами та виснаженням. А щоб до такого не дійшло пропоную декілька порад для зниження материнського вигорання:

• Обов’язково знаходьте час і способи побути щодня наодинці, хоча б хвилин 15-20. І намагайтеся не «зависати» в цей час в Інтернеті, а зайнятися чимось, що вас заспокоює і розслабляє. Доки дитина зовсім маленька, стримайте свій запал встигнути все і уся. Це особливо стосується мам, які уявляють собі ідеальну картинку, яка на практиці виявилася дуже далека від реальності.
  

• Вихідні належать не лише тим, з ваших близьких, хто працює в офісі , але і вам теж. Плануйте недільне дозвілля так, щоб відпочивали не лише ваші близькі, але і ви самі. Повірте, ви маєте на це право!

• Хобі – дуже важлива частина життя будь-якої людини, тому не варто відкладати його на той час, коли дитина підросте. Якщо немає поки можливості займатися ним в тому ж об’ємі, що і раніше, то хоча б просто збирайте ідеї на майбутнє.

• Сон. Його недолік дуже швидко викликає депресію і ненависть до всього світу. Зрозуміло, що діти різні, навіть у одних і тих же батьків – старший може бути безпроблемний спокійний малюк, який живе по своєму незмінному режиму, а друга дитина може бути абсолютно непередбачувана, і режим у неї змінюється щодня. Тому пристосовуйтеся до режиму дитини так, щоб встигати фізично відновлюватися через сон. Інакше довго не протягнете, і нервові зриви забезпечені.

І не забувайте повторювати мантру – «Все пройде. Діти зростають»

Шість ігор для групової роботи

1. Умілі рибалки

Діти вчаться: Працювати в команді, вирішувати проблемні питання, мислити критично, логічно обґрунтовувати свою точку зору.
Основні завдання:
Кожній з шести цеглинок присвоюється відповідна буква і цифра (кожна цифра — відповідь на математичний вираз, кожна буква – частина зашифрованого слова).
Дітям пропонується розв’язати вирази. Наприклад, жовта цеглинка + зелена цеглинка; червона цеглинка + блакитна цеглинка тощо. Отримані відповіді діти співвідносять з кольором цеглинки і дізнаються букву.
З отриманих букв скласти слово.

Варіант: Рибалка та рибка
Діти вчаться:
Діти у групах будують не тільки вудочку, а й рибку, яка на неї має впійматися.
Запитання до дітей:
• У якої групи впіймалася найважча рибка? Як це визначити?
• Які історії чи казки про рибку ви можете пригадати?

2. Однакові-різні

Час виконання: 10-20
Діти вчаться:
Співпрацювати в команді, бути ініціативними, бути уважними і не відволікатися.
Основні завдання:
1. Діти об’єднуються у групи по 6-8 осіб.
2. Кожна дитина зі своїх цеглинок будує будь-які фігурки, але при цьому група має домовитись, щоб дві фігурки були однакові.
3. Коли всі фігурки побудовані, команда виставляє їх на одній площині та пропонує іншій команді знайти однакові фігурки.
Запитання до дітей:
• Як визначити чи однакові фігурки?
• Що було цікавого у цьому завданні? Що було складно? І в чому виникли труднощі?
• Чи є серед побудованих фігур ті, які відрізняються розташуванням однієї цеглинки; у яких нижні дві цеглинки однакового кольору; у яких верхні цеглинки однакові?

Варіант: Чого не вистачає?

Час виконання:5-10
Основні завдання:
Педагог у одній з фігур забирає одну цеглинку та пропонує відгадати, якої саме цеглинки не вистачає.
Запитання до дітей:
• Як ви дізналися, що саме цієї цеглинки не вистачає?
• А які ще завдання можете запропонувати ви?

3. Домовляємося, міняємо, збираємо

Час виконання:10-20
Діти вчаться:
Асоціативно мислити, комунікувати один з одним, вирізняти головне, домовлятися
Основні завдання:
Діти отримують завдання зібрати цеглинки одного уподобаного кольору при цьому вони мають рухатись по кімнаті, підходити один до одного, домовлятися, обмінюватися цеглинками.
Запитання до дітей:
• Скільки вам вдалося зібрати цеглинок?
• Як вам вдалося зібрати цеглинки свого кольору?
• Що було найскладнішим/ найцікавішим/ найнесподіванішим?

Варіант: Комерсанти

Час виконання:10-20
Діти вчаться:
домовлятися, шукати спільне рішення, відстоювати свої ідеї, доповнювати один одного під час практичної діяльності і під час презентації
Основні завдання:
Діти об’єднуються в групи/ команди за кольорами цеглинок. Педагог пропонує дітям уявити себе виробниками певного товару відповідно до теми (овочі, фрукти, коштовне каміння, одяг тощо) та спільно в команді побудувати товар, який вони продають. Дітям пропонується створити рекламу власного товару і розказати про нього так, щоб інші команди захотіли його придбати.

4. Кольорові завдання

Час виконання:15-25
Діти вчаться:
Утримувати інформацію у пам’яті, бути уважними і не відволікатися, бути фізично активними
Основні завдання:
1. Діти обирають двох ведучих, один з яких повертається спиною до інших гравців, а другий – обличчям.
2. Кожен гравець бере собі одну цеглинку будь-якого кольору.
3. Ведучий, який стоїть обличчям до гравців, бере усі шість цеглинок та, показуючи по одній гравцям, запитує у другого ведучого: «Що зробити цьому кольору?» (присісти/пострибати/заспівати/ розповісти вірш).
4. Коли усі кольори отримали завдання, обидва ведучі повертаються до гравців та по черзі піднімають один з шести кольорів, а учасники, які мають такий колір, виконують завдання.
Запитання до дітей:
• Яке завдання отримала зелена/ жовта/червона цеглинка?
• Який колір виконував присідання/ підскоки/співав пісню?
• Яке завдання виконувала найбільша кількість гравців?
• Які ще завдання ви можете запропонувати? Утримувати інформацію у пам’яті, бути уважними і не відволікатися, бути фізично активними

Варіант: Кольорові фанти

Час виконання:10-20
Як грати:
Діти та педагог разом розподіляють завдання для кожного кольору: жовті – розповідають вірш, червоні – записують п’ять прикметників, сині – розв’язують приклади тощо.
Кожен гравець бере собі одну цеглинку з чарівного мішечка.
Коли усі кольори отримали завдання, розпочинається відлік часу на їх виконання (3-5 хв).
Основні завдання:
Яке завдання було виконано найшвидше? Чому?
Які ще завдання ви можете запропонувати?
Запитання до дітей:
• Який матеріал має властивість триматись на воді? Чому?
• Який матеріал тоне у воді? Чому?
• Чи вдалося вам створити модель корабля, яка тримається на воді/яка занурюється у воду з першого разу?
• Яка особливість моделі корабля, що тримається на воді/занурюється у воду?
• Який водний та підводний транспорт можна збудувати з цеглинок?

5. Суднобудівельники

Час виконання:20-40
Діти вчаться:
Логічно мислити, використовувати на практиці набуті знання про фізичні властивості матеріалу, працювати самостійно і в команді, досліджувати і робити висновки.
Основні завдання:
1. Педагог пропонує дітям дослідити презентаційний метеріал (каміння, папір, тканина, вата, квасоля тощо) на вагу та здатність триматись на воді.
2. Педагог пропонує дітям створити з шести цеглинок модель корабля, який тримається на воді/який занурюється у воду.
3. Педагог пропонує дітям випробувати створені моделі.
Запитання до дітей:
• Як вдалося створити таку істоту?
• Що було найважчим?
• Що ще можна створити в парі?

Варіант: Суднобудівельні заводи

Час виконання:10-40
Основні завдання:
Дітям пропонують об`єднатися в команди («суднобудівельні заводи») і створити свої кораблі/підводні човни.
Перевірити їх в ємності з водою, презентувати свою модель.
Запропонувати випробувати кораблі вантажем (камінці, ґудзики тощо).

6. Лабораторія дивовижних досліджень «Виверження вулкану»

Час виконання: 10-20хв.
Діти вчаться:
Спостерігати, аналізувати, робити висновки, працювати в команді, творчо підходити до вирішення проблемних завдань, приймати рішення, обґрунтовувати свою думку, проявляти ініціативність, співпрацювати з однолітками.
Основні завдання:
1. Діти переглядають фото- або відео-презентацію «Вулкани».
2. Педагог знайомить дітей з будовою вулкану:
— Канал, по якому магма підіймається на поверхню — жерло
— Магма — розплавлена маса високої температури, що виникає в глибині земної кори, а після виверження на її поверхню застигає, утворюючи деякі гірські породи
— Магма, що вивержена на поверхню — лава
— Отвір, через який виливається лава — кратер
— Гора, що утворюється з вивержених речовин, — конус
3. Педагог пропонує дітям згадати назви вулканів, які вони чули.
4. Діти в групах будують з цеглинок конус для вулкану, залишаючи отвір-жерло для лави.
5. Демонстрація досліду «Вулкан»: для приготування лави в отвір-жерло насипається сода і барвник, потім додається кілька ложок засобу для миття посуду, потім обережно додається лимонна кислота і «вулкан» починає вивергати мильну «лаву».
Запитання до дітей:
• Чи знаєте ви щось про вулкани?
• Назви яких вулканів ви чули?
• Як ви думаєте скільки вулканів існує на Землі?
• Що стало для вас сюрпризом?
• Як ви думаєте, з чого ще можна створити модель вулкана?
• Чи знаєте ви як називається найбільший діючий вулкан?

Автор тексту: Олена Юрченко

ГОТУЄМО ДИТИНУ ДО ШКОЛИ

Майбутній першокласник нервує, чекає змін в своєму житті не тільки з цікавістю, а й з деяким острахом, бо невідомість завжди лякає. Якщо є в сім'ї діти, які вже вчаться в школі, то підготувати першокласника до школи простіше, тому що тут великий вплив має приклад старших сестер чи братів. Але якщо малюк - єдина дитина, то батькам є про що потурбуватися. Курси підготовки до школи важливі для майбутнього першокласника, але багато чого залежить від домашніх занять з дитиною. Ряд побутових моментів з повним правом можна вважати підготовкою до школи. Вони природно вписуються в життя більшості сімей.

Своїми силами

Все, що зміцнює здоров'я, дуже важливо для майбутньої шкільного життя дитини. Заняття танцями і басейн сприяють хорошій взаємодії лівого і правого півкуль мозку.Заохочуються заняття, які розвивають мислення, фантазію, моторику: малювання, ліплення, конструювання, вишивання, бісероплетіння. Розфарбовування - гарне тренування кисті, підготовка руки до письма, орієнтування у просторі, на листі. Найкращий спосіб розвинути мову, увагу, уяву, пам'ять - це читати дитині книжки. Читання не замінить ні перегляд мультфільмів, ні прослуховування касет. Потрібно ставити дитині питання, спонукати розповідати, переказувати прочитане, ставити запитання щодо сюжету казки, або що можна на думку дитини змінити, чому.

Необхідно співпрацювати з дитиною, не відмовлятися від його допомоги в дорослих справах: від ремонту крана до ліплення пельменів. Особливу увагу приділяти бажанням дитини дізнаватися нове, вмінню спілкуватися і знаходити спільну мову з дітьми і дорослими.

Давай гратися в школу

Знайомити майбутнього першокласника зі шкільними правилами можна за допомогою гри - не вставати з місця без дозволу, не вигукувати відповідь, входити і виходити з класу за дзвінком. Щоб оцінки не стали причиною найсильнішого стресу, привчати малюка до думки, що його роботу можна оцінювати. Дитина, в першу чергу, повинна сама оцінити свої дії, а потім вислухати думку, як краще виконати завдання наступного разу від дорослих. Головне, аби дитина розуміла, що оцінюють її вчинки, а не її саму.

Без фанатизму

Звичайно, спокуса «підтягнути» дитини до школи за літо великий. Хочеться навчити чомусь новому, щоб чадо могло блиснути серед однокласників, але необхідно стримати свої батьківські амбіції! Підготовка дитини до школи з боку батьків полягає в підтримці інтересу до знань, в налагодженні з ним теплих відносин. Так, на це потрібно більше часу, сил і вигадки, але результати в підсумку того варті.

Розвиваємо дрібну моторику

Рухи, в яких беруть участь дрібні м'язи, відносять до тонкої моторики. Ці рухи не є безумовним рефлексом, як, наприклад,

ходьба, тому вимагають спеціального розвитку. Чому так важливо розвивати дрібну моторику? Тренування пальців рук дитини сприяє розвитку його мови, підвищенню рівня інтелекту, а також готує руку до письма. У дошкільному віці важлива саме підготовка до листа, а не навчання йому. Крім цього, розвиток дрібної моторики сприяє розвитку посидючості і уважності.

Плетіння

Це прекрасна вправа на виховання акуратності, терпіння, наполегливості, тобто всіх тих якостей, які необхідні дитині для навчання в школі. Матеріалом для плетіння можуть бути береста, прути верби, солома, папір, тканина та ін Якщо ви вибрали для плетіння шнурки, приготуйте три товстих шнурка, з одного кінця зв'яжіть їх у вузол. Вільні кінці можна заплітати. Щоб дитині було зручніше, закріпіть шнурки на стіні або дошці, або просто притримуйте рукою за вузол.

Гімнастика для рук

Випрямити кисть, щільно зімкнути пальці і повільно стискати їх у кулак. Пальці повинні бути щільно притиснуті один до одного. Вправа виконувати по черзі кожною рукою.

Руку щільно притиснути до столу долонею вниз і по черзі згинати пальці.

Випрямити пальці і по черзі приєднувати мізинець до безіменного пальця, вказівний - до середнього.

Стиснути пальці в кулак і обертати кисть в різних напрямках. Спочатку по черзі кожною рукою, потім - двома руками одночасно.

Згинання та розгинання пальців. Пальці розімкнути якомога ширше, потім стулити. Продовжувати по черзі спочатку кожною рукою, потім відразу обома.

Ознаки кризи трьох років

Ознаки, заякими визначають настання кризи трьох років, складають так зване «семизір'я». Усвідомлюючи, що означає кожна складова цього семизір'я, можна успішніше допомогти дитині перерости даний етап розвитку, а також зберегти здоровою нервову систему — і дитячу, і власну.

1. Негативізм

Це негативна реакція, пов'язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих. Негативізм слід відрізняти від звичайної неслухняності, адже дитина не слухається вас не тому, що їй так хочеться, а тому, що в даний момент не може вчинити інакше.

У загальному сенсі негативізм означає прагнення дитини суперечити, робити навпаки тому, що їй говорять. Дитина може бути дуже голодна або дуже хотіти послухати казку, та вона відмовиться лише тому, що дорослий їй це пропонує. Відмовляючись від вашої пропозиції або прохання, вона «захищає» своє «Я». У разі різкої форми негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Наприклад, дорослий дитині заявляє авторитетно: «Ця сукня чорна»,— і отримує у відповідь: «Ні, вона біла». А коли говорять: «Сукня — біла», дитина відповідає: «Ні, чорна».

2. Упертість

Упертість полягає в тому, що дитина наполягає на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особи і висувається вимога, щоб на цю особу зважали. Висловивши власну точку зору або попросивши про щось, трирічний малюк дотримуватиметься свого, що б там не було. Чи так він бажає виконання «заявки»? Можливо. Та, швидше за все, вже не дуже або взагалі давно не бажає. Але як же малюк зрозуміє, що на нього зважають, що до його думки прислухаються, якщо ви вчините по-своєму? Упертість не слід змішувати з наполегливістю.

3. Норовистість

Близька до негативізму й упертості, але має специфічні особливості. Норовистість є більш загальною і безособовою за характером. Норовистість, на відміну від негативізму, — це загальний протест супроти звичного способу життя, норм виховання. Дитина незадоволена всім, що їй пропонують.

4. Свавілля

Прагнення до незалежності від дорослого. Дитина сама хоче щось робити. Частково це нагадує кризу першого року, але там дитина прагнула до фізичної самостійності. Тут йдеться про глибші речі — про самостійність наміру, задуму. Свавільний малюк приймає лише те, що він вирішив і задумав сам. Це своєрідна тенденція до самостійності, але гіпертрофована і неадекватна спроможностям дитини. Неважко здогадатися, що така поведінка викликає конфлікти і сварки з тими, хто оточує дитину.

5. Знецінення

Знецінюється все те, що раніше було цікавим, звичним, дорогим. Улюблені іграшки в цей період стають поганими, ласкава бабуся — осоружною, батьки — злими. Дитина може розпочати лаятися, обзиватися (відбувається знецінення старих норм поведінки), зламати улюблену іграшку або порвати книжку (знецінюються прихильності до дорогих раніше предметів) і так далі.

6. Протест-бунт

Краще за все цей стан можна охарактеризувати словами відомого психолога Л. С. Виготського: «Дитина перебуває у стані війни з тими, хто її оточує, у постійному конфлікті з ними».

7. Деспотизм

Ще нещодавно ласкавий малюк у віці трьох років нерідко перетворюється на справжнісінького сімейного деспота. Він диктує всім свої норми і правила поведінки: чим його годувати, у що одягати, кому можна виходити з кімнати, а кому не можна, що робити одним членам сім'ї, а що - іншим. У разі, якщо в сім'ї ще є діти, деспотизм починає набувати ознак загострених ревнощів. Адже, з погляду трирічного карапуза, його брати або сестри взагалі не мають у сім'ї жодних прав.

Перераховані особливості кризи трьох років можуть привести багатьох дорослих у розпач. Проте все, зрозуміло, не так страшно. Стикаючись із подібними проявами, дорослі повинні твердо пам'ятати про те, що зовнішні негативні ознаки — це лише зворотний бік позитивних складових змін особистості, головний і основний сенс будь-якого критичного віку. У кожен період розвитку дитина має особливі, притаманні лише даному віку потреби, засоби, способи взаємодії зі світом і усвідомлення себе. З часом, виконавши свою роль, вони повинні поступитися місцем новим — абсолютно іншим, однак єдино можливим в ситуації, що змінилася. Виникнення нового обов'язково означає відмирання старого, відмову від уже опанованих моделей поведінки, взаємодії з навколишнім світом. І в періоди криз, як ніколи раніше, відбуваються різкі, значні зрушення і зміни в особистості дитини.

Дитині важливо на цьому рівні розвитку, щоб дорослі обов'язково поводилися відповідно до тієї позиції, яку нони займають у соціальній структурі. Дитина вже точно виконує спою роль. У діалозі вона веде не будь-яку, а саме свою партію, і при цьому має на увазі всю ситуацію, де враховуються також інші позиції.

Всі симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з'явилося бажання проявити своє «Я», дитина сама шукає нагоду протиставити себе дорослій людині. У всіх цих ситуаціях дитина сама формує своє «Я».

Що ж нового набуває дитина?

Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Наприклад, після народження відбувається пристосування малюка до нового для нього середовища, формування реакцій на це середовище. Новоутворення кризи одного року —, становлення ходьби і мовлення, виникнення перших актів протесту на «небажані» дії дорослих. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам».

За перші три роки свого життя маленька людина освоюється у навколишньому світі, звикає до нього і виявляє себе як самостійна психічна істота. У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з'являються нові характерні риси. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «я» замість власного імені, коли вона говорить про себе. Здавалося, нещодавно малюк, що дивиться в дзеркало, на питання «Хто це?» гордо відповідав: «Це Рома». Зараз він говорить: «Це я», розуміє, що це він зображений на власних фотографіях, що це його, а не якогось іншого малюка, замурзане обличчя посміхається із дзеркала. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину зі своїми бажаннями й особливостями, отже, з'являється нова форма самосвідомості. Правда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою тих, хто його оточує.

Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов'язане з поняттям «Я сам». Змінюється ставлення дитини до навколишнього світу: тепер малюком рухає не лише бажання пізнавати нове, опановувати дії та навички поведінки. Навколишня дійсність стає сферою самореалізації маленького дослідника. Дитина вже випробовує свої сили, перевіряє спроможності. Вона утверджує себе, і це сприяє появі дитячої самолюбності — найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення.

Кожен з батьків і вихователь, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати. Вона бунтує супроти існуючих рамок, супроти колишніх стосунків. Це саме той вік, коли, на думку відомого американського психолога Е. Еріксона, починає формуватися воля і пов'язані з нею якості — незалежність, самостійність.

Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Однак важливо відчути переміни, що відбуваються в дитині, зміни в її мотиваційній сфері й ставленні до себе. Тоді критичні прояви в цьому віці, характерні для людини, що росте, можуть бути полегшені. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків. Змінюється і ставлення дитини до дорослого. Малюк сприймає дорослого вже не просто як джерело тепла і турботи, але і як взірець для наслідування, втілення правильності й досконалості.

Намагаючись одним словом описати те найважливіше, що набуває дитина унаслідок кризи трьох років, можна його назвати (услід за дослідником дитячої психології М. І. Лісиною) гордістю за досягнення. Це є цілком новим комплексом поведінки, в основі якої лежить ставлення до дійсності, до дорослого, що склалося у дитини упродовж раннього дитинства, обумовлене власними досягненнями. Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності — настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з'являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з'являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

Криза трьох років і що ховається за зовнішніми проявами маленького вередуна і бешкетника? Адже це, допоможе сформувати вам правильне ставлення до того, що відбувається: малюк поводиться так погано не тому, що він сам «поганий», а просто тому, що не може по-іншому. Розуміння внутрішніх механізмів допоможе вам з більшим терпінням ставитися до такої дитини.

У складних ситуаціях розуміння може виявитися недостатнім, щоб впоратися з «примхами» і «скандалами». Тому краще заздалегідь підготуватися до можливих складнощів: як кажуть, «важко в навчанні, легко в бою».

Основні прояви кризи, що особливо турбують вихователів і батьків, зазвичай полягають у так званих «афективних спалахах» — істериках, сльозах, примхах. Зазвичай подібне може відбуватися і в інші, «стабільні», періоди розвитку, але тоді це трапляється набагато рідше і з меншою інтенсивністю. Рекомендації, як поводитися в таких ситуаціях, будуть ті самі: нічого не робити і не вирішувати доти, поки малюк повністю не заспокоїться. Про всяк випадок треба мати у запасі кілька способів того, як можна заспокоїти малюка. Краще за все просто ігнорувати такі сплески негативних емоцій або реагувати на них якомога спокійніше. Даний спосіб дуже гарний, якщо... він спрацьовує. Дійсно, знайдеться чимало малят, які здатні «битися в істериці» подовгу, і мало хто витримає цю картину. Тому корисним буде «пожаліти» дитину: обійняти, посадити на коліна, погладити по голівці. Зазвичай даний спосіб спрацьовує безвідмовно, та зловживати ним не варто. Адже дитина звикає, що її сльози і примхи викликають «позитивне підкріплення». А звикнувши, вона використовуватиме їх як можливість отримати додаткову «порцію» ласки й уваги. Істерику, що тільки починається, краще за все зупиняти простим переключенням уваги. Трирічні малята дуже жваво реагують на все нове, отже, нова іграшка, мультик або пропозиція зайнятися чимось цікавим може зупинити конфлікт і зберегти ваші.нерви.

Три роки — це розвиток самостійності, перше розуміння того, «що я собою являю і значу в цьому світі». Адже ви хочете, щоб із маляти виросла здорова людина з адекватною самооцінкою, упевнена у власних силах. Усі ці якості закладаються саме тут і зараз — шляхом спроб, досягнень і помилок. Дайте можливість малюкові робити помилки тут і зараз, на ваших очах. Це допоможе йому в майбутньому уникнути безлічі серйозних проблем. Для цього ви самі повинні побачити в ньому самостійну людину, яка має право йти своїм шляхом і бути зрозумілою. Було встановлено: якщо батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють її спроби самостійності, то розвиток маленької людини порушується: і замість волі, незалежності формується загострене почуття сорому і невпевненості.

Зазвичай свобода — це не потурання. Визначте для себе і поясніть дитині ті межі, виходити за які не слід. Наприклад, не можна грати на проїжджій частині вулиці, не можна порушувати режим дня, не можна самому вирушати на прогулянку і так далі. Дотримуватися цих правил ви повинні за будь-яких обставин, і найголовніше — вас повинні підтримувати батьки малюка. В інших ситуаціях надайте малюкові свободу діяти за його власним бажанням.

Право на власне рішення — одна з основних ознак того, наскільки вільними ми відчуваємо себе в тій чи іншій ситуації. Таке саме сприйняття дійсності й у трирічного малюка. Більшість негативних проявів кризи трьох років — це результат того, що маля не відчуває свободи у власних рішеннях, діях, вчинках. Зазвичай відпускати трирічного карапуза у «вільний політ» було б безглуздям, але можливість самому приймати рішення йому бажано надати. Це дозволить дитині сформувати потрібні в житті якості,, а вам — впоратися з деякими негативними проявами кризи трьох років. Малюк на всі пропозиції говорить «ні», «не буду», «не хочу»? Тоді, наскільки це можливо, не примушуйте його! Запропонуйте йому два варіанти: малювати фломастерами або олівцями, грати в пісочниці або в альтанці, їсти із синьої або із зеленої тарілки. Ви збережете нерви, а дитина отримає задоволення й упевненість в тому, що на її думку зважають. Малюк упирається, і ви не можете ніяк переконати його? Спробуйте «інсценувати» такі ситуації в «безпечних» умовах, в процесі гри. Адже якщо малюку вдається відстояти свою точку зору, він отримує упевненість у своїх силах, значущості власної думки. Упертість свідчить про початок розвитку волі, прагнення досягнення поставленої мети. Тож у ваших силах скерувати розвиток у дитини певних рис характеру у відповідному напрямку.

Варто також згадати і про відомий прийом маленького упертюха «зробити навпаки». Втомившись від нескінченних «ні», «не хочу» і «не буду», інколи буває корисно енергійно переконувати дитину у протилежному тому, до чого ви прагнете. Наприклад, «ні в якому разі не лягай в ліжко», «ти не повинен спати», «не їж цей суп». З маленьким впертим трилітком цей спосіб нерідко спрацьовує. Але чи варто ним користуватися? Навіть з позиції стороннього спостерігача він виглядає вельми неетично: дитина — така ж людина, як і ви, однак, користуючись своїм становищем, досвідом, знанням, ви ошукуєте і маніпулюєте нею. Окрім питання етичності, тут можна пригадати і інший момент: криза сприяє розвитку особистості, формуванню характеру. Чи навчиться чогось нового дитина, яку постійно «обдурюють»? Чи розвине вона в собі потрібні якості? Сумнівно.

Гіпертрофована самостійність — одна з особливостей кризи трьох років. Малюк хоче все робити сам, зовсім не замислюючись над тим, чи відповідають його бажання власним можливостям. Навчитися співвідносити «можу» і «хочу» — це завдання його розвитку на найближчий час. Й експериментувати вона буде постійно і в різних обставинах. А дорослі своєю участю в таких експериментах можуть реально допомогти дитині швидше подолати кризу, зробити її менш болісною і для самого малюка, і для тих, хто його оточує. Це можна робити й під час гри. Саме її великий психолог і знавець дитячого розвитку Ерик Еріксон порівняв з «безпечним островом», де малюк може «розвивати й апробовувати свою незалежність, самостійність». Гра з її особливими правилами і нормами, що відображають соціальні зв'язки, дозволяє малюку випробувати свої сили, набути необхідних навичок і побачити межі своїх можливостей.

Усе добре в міру. Чудово, якщо близько трьох років ви помітили у малюка ознаки кризи, яка щойно розпочинається. Ще краще, коли через якийсь час ви з полегшенням знову упізнаєте ласкаву і поступливу дитину, що стала трохи дорослішою. Але трапляються ситуації, коли криза з усіма її негативізмами та іншими прикрощами аж ніяк не настає. Батьки, які ніколи не чули і не замислювалися ні про які кризи розвитку, лише радіють. Безпроблемна невередлива дитина — що може бути краще? Але її батьки й вихователі, які усвідомлюють важливість криз розвитку, не помічають жодних ознак «віку норовистості» у малюка трьох — трьох з половиною років, починають турбуватися. Існує думка, що якщо криза протікає мляво, непомітно, то це свідчить про затримку в розвитку афективної і вольової сторін особистості. Тому освічені дорослі починають спостерігати за малюком із посиленою увагою, намагаються «на порожньому місці» розшукати хоч якийсь прояв кризи, здійснюють походи до психологів і психотерапевтів.

Їхня турботливість має рацію. Дуже добре, якщо дитину обстежить фахівець, який скаже, що на основі спеціальних досліджень було встановлено, що є діти, які в три роки майже не виявляють негативних проявів. А якщо й виявляють, то вони минають так швидко, що оточуючі можуть їх навіть не помітити. Вважати, що це якось негативно позначиться на психічному розвитку або становленні особистості, безпідставно. Адже в кризі розвитку головне не те, як вона протікає, а те, до чого вона призводить. Тому основне завдання батьків ів такій ситуації — стежити за появою нового в поведінці дитини: формуванням волі, самостійності, гордості за досягнення. Звертатися до фахівця варто, якщо ви не бачите всього цього у дитини.

Внаслідок подолання кризи трьох років дитина раптом починає розуміти, що у неї є дві ноги, на які вона сама може надягнути чоботи своїми руками, що вона може стукати кришкою каструлі об стіл і видобувати при цьому гучні звуки. Дитина ніби наново — вже не очима батьків, а своїми власними — починає дивитися на навколишній світ і вибудовувати його для себе, вже усвідомлюючи і виокремлюючи себе в цьому світі.

(О. С. Нурєєва, З. І. Шейнфельд, "Таємниці адаптації. Психологічні особливості дітей дошкільного віку")

Коментарi